На берегах
річки Мертвовід в ХVІІІ столітті виникло село Витязівка. Сформоване воно було за рахунок
переселенців із Київщини. Перша писемна згадка про село датується 1781 роком. В
цей рік секунд-майор Нечай купив його у вдови Витязєвої з 260-ма кріпаками та
трьома з половиною тисячами десятин землі. В той час в селі налічувалось 62
двори.
З 1785 року
село було перейменоване на Нечаївку. Саме ця назва зберігається за населеним
пунктом аж до 1859 року.
З 1865 року
Витязівка отримала статус містечка і стала волосним центром. На 1885 рік за
даними подвірного перепису населення тут мешкало 775 чоловік, налічувалось 7
підприємств, які переробляли сільськогосподарську продукцію було 7 крамниць та
щотижня відбувались базари.
Насиченим
подіями та багато в чому трагічним виявився період революції та громадянської
війни 1917 – 1921 років. З початком революції в селі було сформовано делегацію
до ради селянських депутатів. З січня 1918 року в селі встановлено радянську
владу. Було сформовано волосний революційний комітет та комітет незаможних
селян. Однак, влада Рад в селі утрималась не довго. Вже в березні 1918 року в
селі розташувались німецькі війська. І після тимчасового перебування в селі
влади Директорії УНР та Денікінців в січні 1920-го року в селі остаточно
утверджено радянську владу.
1935 року
утворено Витязівський район, що входив до Одеської області. В цей час в селі
налічувалось 4 колгоспи «Червона Україна», «Імені Ворошилова», «Червоний
партизан», «Імені Петровського» та машинно-тракторна станція. В 1930-х роках
відкрито амбулаторію, будинок культури, почали виходити газети «Більшовицька
зброя» та «Шлях до комунізму».
Нелегким
випробуванням для жителів села стали роки Другої світової війни. 6 серпня 1941
року село захопили гітлерівці. Патріоти піднімалися на боротьбу з ворогом. На
території села діяли підпільники І. Я. Назаренко та С. Й. Чупринюк. На фронтах
Великої вітчизняної Війни самовіддано боролися 450 жителів села. В боях та від
поранень загинуло 143 односельці.
17 березня
1944 року війська 68-го стрілецького корпусу 57-ї армії 3-го українського
фронту визволили Витязівку від німецьких загарбників. Стан справ в Витязівці як
і по всій Україні був жахливий. Зруйновані та пограбовані окупантами колгоспи,
відсутня техніка на МТС, загроза зриву весняно-польових робіт, зруйнована
соціальна інфраструктура (лікарні, дитячі садки, школи), епідемія тифу – всі ці
проблеми необхідно було вирішувати. Відбудова народного господарства краю лягла
на плечі трудівників села. В цих умовах робітники колгоспу працювали на межі
своїх фізичних сил. Так ми знаємо, що під час жнив селян зобов’язували починати
молотьбу не пізніше 6 годин ранку, а закінчувати не пізніше 9 – 10 годин
вечора, з обідньою перервою не більше одної години.
В 1950 році
колгоспи села були об’єднані в єдине господарство колгосп «Україна» пізніше
перейменований в колгосп ім. Котовського сільськогосподарські угіддя якого
становили 6076 га, в тому числі 4486 га орної землі.
1961 року
було споруджено новий будинок культури із залом на 600 місць.
На даний
момент на території сільської Ради проживає
800 чоловік.
В селі було налагоджено діяльність лікарні, яка була
розрахована більше ніж на сто ліжко місць.
Історичні та архітектурні пам'ятки 
Жителі Витязівки пишаються своїми земляками – Героями Радянського Союзу Іваном Степановичем Індиком та Денисом Матвійовичем Осадчим.
Індик Іван Степанович – стрілець 384-го окремого батальйону морської піхоти Одеської
Військово-морської бази чорноморського флоту, старшина 2-ї статті.
Народився в
1917 році в сім’ї селянина. Українець. Отримав початкову освіту. Працював у
колгоспі. Почав службу на флоті з 1939 року. Служив на міноносці «Бодрый» в 1941-42 роках приймав участь у бойових діях на
чорному морі. Восени 1943 року приймав участь у десантних операціях по
звільненню приазовських міст. В другій половині березня 1944 року війська 28-ї
армії почали бої по звільненню міста Миколаєва. Щоб полегшити фронтальний удар
наступаючих, було прийнято рішення висадити в порт Миколаїв десант. Зі складу
384 батальйону морської піхоти десантників під командуванням лейтенанта
Костянтина Ольшанського. До групи увійшли 68 чоловік. Одним із десантників був
старшина Індик. Дві доби загін вів бої із загарбниками, відбивши 18 атак ворога
та знищивши при цьому 700 солдат та офіцерів противника. Загін із честю виконав
бойове завдання. Під час боїв загинули майже всі десантники. Серед загиблих був
і старшина Індик. Указом Президіуму Верховної Ради СРСР від 20 квітня 1945 року
старшині 2-ї статті Івану Степановичу Індику було присвоєне звання Героя
Радянського Союзу (посмертно).
Осадчий Денис Матвійович – командир 6-ї гвардійської мотострілкової бригади 6-ї танковоїармії 2-го
Українського фронту, гвардії полковник.
Народився
25-го жовтня 1899 року в селі селянина. З 1918 року почав службу в лавах
червоної армії. Приймав участь у війні з самого її початку. Є учаником
Смоленської битві 1941 року, оборонних операцій на Дону та північному Кавказі,
прориві оборони на Лютежському плацдармі та вуличних боях в Києві 1943 ріку.
Корсунь-шевченківській та Яссько-Кишинівській операції 1944 року.
Командир 6-ї
гвардійської бригади гвардії полковник Осадчий в кінці серпня 1944 року уміло
організував прорив оборони ворога, в ході якого бригада оволоділа стратегічним
нафтовим регіоном Румунії. Загинув 14 жовтня 1944 року. Указом Президіуму
Верховної Ради СРСР від 28 квітня 1945 за зразкове виконання бойових завдань
командування на фронті боротьби з німецькими загарбниками полковнику Осадчому
Денису Матвійовичу присвоєне звання Героя Радянського Союзу (посмертно).
Заповідні території
Легенди
Фотогалерея
Немає коментарів:
Дописати коментар